Історична довідка

Головна

Про нас

Аварійна
служба

Сторінка
споживача

Тарифи та
послуги

Нормативна
база

Контакти

Абонентна служба м. Рівне смт Квасилів смт Гоща

Тарифи

Внесення показників лічильників

Перелік боржників

Відео

Підприємство купує

Варто знати

Громадська приймальня

Контакти

Оплата картками Visa та MasterCard

Чи достатньо Вам інформації, наданої операторами довідки абонентної служби, для з`ясування вашого питання?

Достатньо

59%

Частково достатньо

21%

Недостатньо

20%

Коли Ви зазвичай отримуєте рахунок за послуги?

До 10 числа

18%

З 10 до 15 числа

54%

З 15 до 20 числа

16%

Після 20 числа

Не надходять взагалі

Як часто Вас або Ваших сусідів навідує контролер?

1 раз у квартал

43%

1 раз в пів року

16%

1 раз в рік

Ніколи його не бачив

37%

Всього голосів: 290

всього:
за місяць:
за добу:

Міністерство регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України

Рівненська Обласна Державна Адміністрація

Рівненська Міська Рада та її Виконавчий Комітет

Водопровідне господарство

У XIX столітті потреби мешканців Рівного в питній воді задовольнялися за рахунок води з річки Устя та шахтних колодязів. Наприкінці століття з’явились свердловини з ручними поршневими насосами глибиною 10-30 метрів із забором води крейдяного горизонту, адже все місто розміщене на крейдяних породах.

Перший в Україні водопровід збудовано в 40-і роки ХІХ століття в Одесі. А вже до 1890 року водопроводи мали шість українських міст – Київ, Харків, Херсон, Чернігів, Бахмут, Мелітополь. На Волині перший водопровід з'явився у 1898 році в губернському центрі – Житомирі.

За кілька років після цього міська управа Рівного виділила кошти на спорудження парової водокачки по вул. Соборній, 282. Збудована в 1904 році водокачка складалася зі свердловини глибиною 16 метрів, насосної станції з баком для води та паровим насосом фірми “Сіменс”. Вода з бака подавалася на “гребінку” з кранами по вул. Соборній, до яких під’їжджали кінні водовозки з дерев’яними бочками, наповняли їх, розраховувалися за воду та розвозили її по місту (див. фото). Згодом до водокачки було підключено водопроводи по вулицях Хмільна, Соборна, Дорошенка тощо.

Міністерство внутрішніх справ дозволило Рівненському міському спрощеному громадському управлінню, для покриття витрат на водопостачання, встановити плату за спожиту воду в розмірі 2 копійки за бочку і півкопійки за напоювання коня чи корови. До речі, тоді в ужитку була монета “півкопійки сріблом” (по суті, вона була мідна, а зверху покрита сріблом).

Парова водокачка стала першим об’єктом Рівного, який перебував безпосередньо в міській власності. Хоча прибутки від організованого владою водопостачання міста були незначними – не більше 300 рублів, однак Рівненська міська дума переконалася, що можна успішно реалізувати господарським способом власні комунальні проекти, не вдаючись до концесійних засад.

Проектом було передбачено будівництво по вул. Скорупки (нині – вул. 24 Серпня) свердловини глибиною 16 метрів (крейдяний горизонт), насосної станції в комплексі з приміщеннями та водопровідних мереж (близько 15 кілометрів) із чавунних труб діаметрами 300, 250, 200, 150, 100 та 50 мм по вулицях тодішньої забудови: Скорупки, С.Бандери, 16 Липня, Соборній, С.Петлюри, Словацького, Міцкевича тощо. Нові мережі планували з’єднати з побудованими в 1905-1927 роках мережами лівобережної частини міста.

На основній станції було встановлено два вертикальні електронасоси потужністю 50 куб.м/год. фірми “Сіменс” з гідрофонами (регуляторами тиску води). На насосній станції по вул. Соборна, 282 було також замінено паровий насос на електронасос потужністю 40 куб.м/год. Загалом, у довоєнний період обидві насосні станції подавали місту близько 2 тис. куб.м води на добу. Подача води місту реєструвалася на самописцях дифманометра із соплом “Вентурі”. Стрічка самописця була документом суворої звітності. На другому поверсі насосної станції до 1964 року знаходилася контора водоканалу.

Водозабір із крейдяного водоносного горизонту здійснювався вакуум-сифонною системою (на ділянці від насосної станції по вул. Скорупки, 20 до Басівкутського мосту). Була споруджена ще одна свердловина по вул. Соборній, 282.

У 1958 році для подачі води в район Грабника та забудов північно-східного району міста було збудовано по вул. Соборній, 6 резервуарів ємністю 1 тис. куб.м з насосною станцією ІІ підйому, а також водовід від насосної станції по вул. С.Бандери та по вул. Княгині Ольги діаметрами 300 мм та 250 мм і водонапірну башту 200 куб.м по вул. Носаля. Цю станцію та резервуар було знесено у 1990 році, а на їх місці збудовано Свято-Покровський собор.

З 1961 року, у зв’язку з недостатньою потужністю крейдяного водонасосного горизонту, трест “Укрпівнічгеологія” розпочав геологорозвідувальні роботи з метою виявлення запасів питної води з рифейського та горбашівського водонасосних горизонтів.

Згодом, у 1962 році, у Рівному була пробурена свердловина глибиною 200 метрів, з якої вода надходила самовиливом з розрахунковим дебітом 160 куб.м/год. Тому, на насосній станції, збудованій у 1932 році по вул. Скорупки, 20, додатково встановлено ще три горизонтальні насоси 6-НДС та збудовано перший резервуар ємністю 2 тис. куб.м, а також магістральні водопровідні мережі по місту.

Для забезпечення водою східного, західного та північно-східного районів Рівного у 60-70-і роки було розпочато буріння свердловин глибиною 250-700 метрів на водозабірних майданчиках у районі “Новий Двір” та на “Дворці” (вул. Олеся).

У 1965 році збудовано насосну станцію ІІ підйому “Новий Двір” по вул. Чорновола, 115 (біля станції юних натуралістів), резервуар ємністю 1 тис. куб.м та водопровід діаметром 400 мм до вул. Мірющенка, з яких вода подавалася у район новобудов по вул. Відінській, Грушевського та ін. У 1975-1985 роки на цьому майданчику було побудовано ще одну насосну станцію ІІ підйому та чотири резервуари ємністю по 10 тис. куб.м. Після цього загальна ємність резервуарного господарства склала 41 тис. куб.м. Загальна подача води від новодвірських свердловин становила близько 16 тис. куб.м на добу. У 1975 році кількість свердловин зросла до двадцяти.

Для забезпечення водою промислових підприємств та їх житлових масивів, у 1969-1981 роках на Новомильському та Гориньградському водозабірних майданчиках розвідано запаси підземних вод на 90 тис. куб.м на добу.

У 1971 році введено в експлуатацію водозабір потужністю 18 тис. куб.м на добу. Пізніше побудовано насосну станцію II підйому, резервуар ємністю 3 тис. куб.м, хлораторну, трансформаторну підстанцію 35/6/0,4 кВ. Водночас було введено чотири свердловини безпосередньо у водопровідну мережу по вул. Олеся (на “Дворці”).

У 1975 році збудовано насосну станцію III підйому на майданчику “Боярка” з двома резервуарами ємністю по 6 тис. куб.м кожен, хлораторну та 10 кілометрів водоводів діаметром 400 мм від насосної станції “Новий Двір” та мікрорайону “Ювілейний”.

Згодом, у 1985 році, на цьому майданчику вже водоканалом збудовано ще два резервуари по 10 тис. куб.м, чотири свердловини потужністю 250 куб.м/год., а у 1999 році – другу нитку водоводу діаметром 500 мм довжиною 7 кілометрів від насосної станції “Новий Двір” до станції “Боярка”, що забезпечило стабільне водопостачання лівобережної частини Рівного.

У 1975-1978 роки на водозабірному майданчику № 1 пробурено ще три глибинні свердловини від водопровідної насосної станції № 1 до Басівкутського озера та побудовано підземний залізобетонний резервуар ємністю 3 тис. куб.м.

У 1974 році розпочалося будівництво Горбаківського водозабору (уведений у дію в 1984 році) потужністю 25 тис. куб.м на добу, який складався з шести свердловин, насосної станції II підйому, станції знезалізнення води на 40 тис. куб.м на добу, хлораторної, фтораторної, котельні, трансформаторної підстанції 110/6-04 кВ, двох резервуарів ємністю 2,4 тис. куб.м кожен та водоводу в одну нитку діаметром 900 мм із залізобетонних труб загальною довжиною 19 кілометрів.

Водночас освоювалася друга черга Горбаківського водозабору, що складалася з восьми свердловин, другої нитки водоводів I підйому діаметром 500 мм загальною довжиною 9 кілометрів. Одночасно здійснювалося будівництво другої нитки водоводу II підйому діаметром 800 мм та довжиною 19 кілометрів, станції знезалізнення води на 40 тис. куб.м. на добу, резервуара ємністю 6 тис. куб.м, насосної станції промивання фільтрів, станції очищення промивних вод. У 1994 році після введення цього комплексу в експлуатацію потужність Гощанського водозабору сягнула 60 тис. куб.м на добу.

У 1985 році пробурено п’ять свердловин на Бабинському водозаборі з підключенням їх у водовід Горбаків-Рівне діаметром 900 мм при тиску у водоводі 6 атмосфер. Унаслідок високого тиску електронасоси свердловин виходили з ладу.

Для забезпечення класичної схеми подачі води було збудовано насосну станцію II підйому та резервуар ємністю 200 куб.м, що поліпшував режим роботи глибинних електронасосів.

При експлуатації свердловин Гощанського водозабору різко знизився рівень ґрунтових вод у селах Гощанського району – Мнишин, Воскодави і Подоляни. Для водопостачання цих сіл прокладено водопровід від насосної станції II підйому “Горбаків” довжиною понад 20 кілометрів, який нині обслуговує дільниця водопровідно-каналізаційного господарства Гощанського району РОВКП ВКГ “Рівнеоблводоканал”.

Також для забезпечення водопостачання сіл Здовбиця, Мар’янівка, Степанівка, Новомильськ, що потрапили в зону депресійної лійки Новомильського водозабору, збудовано водопровідні мережі довжиною понад 15 кілометрів.

Історичним став 1997 рік, коли рішенням Рівненської облдержадміністрації за № 350 від 09.06.97 затверджено “Заходи по покращенню водопостачання міських населених пунктів області на 1997-1998 рр.”. За ініціативою новопризначеного голови Рівненської облдержадміністрації Миколи Сороки до фінансування намічених заходів було залучено 145 підприємств, організацій, установ міста всіх форм власності, які взяли дольову участь у виконанні цього рішення.

Траса водогону з Новомильська довжиною 9,8 км була поділена на п’ять дільниць, де одночасно працювали п’ять підрядних будівельних організацій. У рекордно короткий строк (1,5 міс.), у неймовірно тяжких умовах збудовано та введено в експлуатацію водогін діаметром 530 мм довжиною 9,2 км.

У 1997 році в стислі строки було закінчено будівництво пускового комплексу насосної станції по вул. Київській. Комплекс із двох резервуарів ємністю 10 тис. куб.м кожен, насосної станції II підйому, оснащеної двома насосами фірми “Грундфос”, хлораторної, трансформаторної підстанції 10/04 кВ, напірних трубопроводів (діаметром 500-800 мм довжиною 6 км) забезпечив стабільне водопостачання мікрорайонів “Льонокомбінат” та “Північний”, а також вул. Грушевського.

Такі ж темпи реконструкції та розвитку збереглися й у 1998 році. Було пробурено шість нових артезіанських свердловин, дві з яких на глибину 630 метрів. Уведення в експлуатацію нових свердловин дозволило збільшити подачу води на 13,2 тис. куб.м на добу.

Також у 1998 році РОВКП ВКГ “Рівнеоблводоканал” оптимізував роботу насосних станцій та запровадив більш технологічні режими водопостачання, які мають кращий економічний ефект.

У 2000 році впроваджено технологію відновлення трубопроводів без заміни труб шляхом нанесення цементно-піщаного покриття на сталеві трубопроводи діаметрами 500 мм та 600 мм. Одночасно з антикорозійним захисним ефектом поліпшено гідравлічні властивості трубопроводів, значно продовжено термін їх експлуатації. Щороку таким чином відновлюється близько 4 кілометрів водогонів, завдяки чому рівняни мають цілодобове водопостачання.

У 2005 році посаду директора РОВКП ВКГ “Рівнеоблводоканал” обійняв Хомко В.Є. На підприємстві розпочалося втілення в життя розробленої програми енергозбереження. Для прикладу, повністю змінено схему водопостачання в районі Боярка та водопровідної насосної станції “Київська”. У результаті чого вода стала подаватись споживачам цілодобово, а кількість спожитої електроенергії зменшилась на 10-15%.

У 2007 році впроваджено нову технологію знезараження питної води із застосуванням гіпохлориту натрію марки “А”, що дозволило відмовитись від використання зрідженого хлору. А це означає, що люди споживають екологічно чисту воду.

Каналізаційне господарство

Будівництво зливово-побутової каналізації розпочато в 30-і роки XX століття. Була прийнята загально-зливова схема каналізації з випусками води в річку Устя.

Першочергово від вул. Лермонтова через вулиці Тиха, 16 Липня, Толстого, 24 Серпня (подаємо сучасні назви вулиць) було збудовано колектори діаметром 600 мм із бетонних труб з викидом у річку Устя, від готелю “Червоний шлях” (біля Свято-Воскресенського собору) через вулиці Пересопницьку, Сагайдачного, Шевченка до річки Устя. Також побудовані колектори діаметром 600 мм по вул. 26 Липня, Соборній, С.Петлюри (до обласного управління Держбанку). У 1941 році будівництво зупинилося, а продовжилося у 60-і роки по вул. Полуботка, Шевченка з випуском у колектор по вул. Набережній.

Також побудовано колектор від військового містечка по вул. Дубенській та пивзаводу по вул. Соборній, Зої Космодем’янської через залізницю, вул. Кіквідзе з випуском у річку Устя біля мосту по вул. Пересопницькій. Здійснювалось вибіркове будівництво самопливних колекторів по вулицях Словацького, Кавказькій, Пушкіна, Східній тощо.

У повоєнний період будівництво каналізації розпочалося в 1956 році після того, як Одеський інститут “Укрпівденкомунбуд” виконав проект розширення каналізації міста Рівне. Проектом була передбачена загально-сплавна схема з будівництвом самопливних колекторів (близько 20 кілометрів) по вулицях Московській, Чапаєва, проспект Миру, Набережній, а також семи зливоспусків у річку Устя з подачею стоків на очисні споруди Льонокомбінату.

Було передбачено також будівництво каналізаційних насосних станцій, зокрема: КНС № 1 (біля стадіону “Авангард”) та КНС № 2 (по вул. Набережній біля хімчистки). Цими КНС стоки подавалися на очисні споруди каналізації, що знаходились в м. Рівне на вул. Будівельників, початкова потужність яких була 19 тис. куб.м на добу. У 1972 році очисні споруди реконструйовано з доведенням їх потужності до 25 тис. куб.м на добу.

Подальший розвиток каналізаційної системи міста відбувався шляхом реконструкцій та розширення відповідно до Плану забудови міста. Були побудовані колектори та каналізаційні насосні станції у складі мікрорайонів. У 1970 році було завершено будівництво очисних споруд каналізації ”Азоту”. Вони включали головну каналізаційну насосну станцію поблизу очисних споруд Льонокомбінату по вул. Будівельників та 17 кілометрів двох ниток напірно-самопливних колекторів діаметром 800 мм. По них стоки міста в кількості 70-85 тис. куб.м на добу подавалися на очисні споруди “Азоту” потужністю 100 тис. куб. м на добу.

Незважаючи на всі досягнення підприємства, у м. Рівне ситуація з відведенням та очищенням стічних вод є досить непростою. Причини цього – недостатня потужність та аварійний стан власних каналізаційних очисних споруд; аварійних стан двох ниток напірних транзитних напірних колекторів діаметром 800 мм загальною протяжністю 36 км, по яких дві третини об’єму стоків міста транспортуються з високим тиском на очисні споруди ВАТ “Рівнеазот”.

Виходом з цієї ситуації є реконструкція діючих очисних споруд з доведенням їх загальної потужності до 80 тис. куб.м за добу. Фахівцями проектної організації розроблено проект І черги реконструкції цього об’єкта, також тривають переговори з інвесторами, як з вітчизняними, так і закордонними, щодо початку будівельно-монтажних робіт.

Нині колектив РОВКП ВКГ “Рівнеоблводоканал” наполегливо напрацює над підвищенням надійності роботи систем водопостачання та водовідведення, поліпшенням якості послуг, зниженням споживання електроенергії, запровадженням новітніх технологій тощо.